У 334 році до нашої ери армія Олександра Македонського, що складалася з
40 000 чоловік, перетнула Геллеспонт і розгромила персів у Гранікусі. Битва в
Гаугамелі в 331 році поклала кінець імперії Ахеменідів. Останній з великих
царів Дарій III утік від завойовників на схід у
віддалену провінцію Бактрія, де був убитий своїм двоюрідним братом Бессусом.
Олександр продовжив свій похід на північ і, перемігши Бессуса, захопив всю
імперію. До цього він досяг Персеполіса, де, знаходячись в стані найсильнішого
сп'яніння, спалив великий палац «царя царів». Це, як він оголосив пізніше, була
помста Греції за спалені Ксерксом Афіни. Гіршман приводить декілька доводів
(однак недостатньо переконливих) на підтримку того, що Персеполіс був охоплений
пломенем внаслідок нещасного випадку. Якою б не була правда, по дивній іронії
долі, трапилося так, що минула слава Персеполіса представлена в різних
історичних джерелах досить широко, в той час як Сузи, яку Олександр пощадив,
перетворилася на невеликий горбик.
Олександр досяг Індії і створив найбільшу імперію, яку
ще не бачив світ. Однак ця імперія проіснувала недовго і після загибелі
Олександра була зруйнована внаслідок усобиць його спадкоємців (Діадохи).
Персія була розділена на кілька частин Селевком І, який з'явився як господар, правитель східних
земель, завойованих Олександром, і одружився на іранці. Завойована спадкоємцями
Олександра (Селевкідами) значна територія іранської імперії отримала слабе
адміністративне управління. Вони ввели елліністичну культуру, що поєднувала в собі грецькі і перські
елементи. Але цей процес не можна розглядати односторонньо. Велика кількість
грецьких жителів осіли в містах, заснованих вздовж північних, західних і
південних меж країни — вБактрії,
Хекатомпілосі (Дамгані), Рагесі (Реї), Кангаварі і Нахаванді в Загросі.
Всередині і біля цих міст греки й іранці були переплетені за допомогою змішаних
шлюбів, двомовності і впровадження культів грецької релігійної орієнтації.
Але кінець імперії все ж прийшов і не тому, що
грецький вплив був значним, а в основному через зовнішні причини —
зростання Римської імперії на заході і першого
численного вторгнення кочівників на землі персів зі сходу.
Мідійський Атропатен (Азербайджан) ніколи насправді не
перебував під впливом Селевкидів. Правителі Бактрії з самого початку були майже
незалежні і, піднявши повстання в середині III сторіччя, добилися абсолютної
незалежності. У цей же час парф'яни під керівництвом Арсакидів скинули уряд
Селевкидів і створили Парф'янську імперію, виступаючи як спадкоємці старої Перської
імперії. Попри те, що у часи правління парф'ян (Тірідатс, Мітрадат I і Мітрадат II) реальні кордони не були
такими великими, як в старі часи, ці кордони були неприступні, а імперія
суперничала з Римом.
Римляни протягом всієї війни не змогли зупинити
просування парф'ян на захід, яке підтримувалося створенням сприятливої
обстановки внаслідок усобиць всередині Риму й амбіціями різних правителів.
Столицею парф'ян було місто «ста воріт» біля Дамгану, через деякий час ним став
Рей біляТегерану, а
пізніше — Хамадан. Зимою столиця переїжджала в Ктесифон біля Багдаду. Парф'яни
правили з 256 року до нашої ери до 226 року нашої ери. В епоху парф'ян з Іраном
межували: кавказькі держави — на півночі, Індія — на сході,
Тігріз — на заході. Парф'яни встановили митниці, збираючи 5% з
імпортованого товару.
Немає коментарів:
Дописати коментар